Тиша, яка проси не проси, говорить на мигах або як я полюбила цвитарі

1.

мальована історія про похорон бабці

---

тема цвинтарів і похоронів є для мене дуже особливою, це місце буквально і місце як об'єкт для споглядання і, в свій спосіб дослідження, де перетинається цікавість, яка з малої переформовувалася в цікавість дорослу і навіть, якось це назву, надивленість цвинтарну, а з іншого боку перетин той, що про втрату, горювання, і розмови хіба до місцевих котів, бо ті, до кого приходиш не надто балакучі.

але я скоріше хочу говорити не про горювання і біль втрати, а про те як комунікується про "вічний спочинок" всіми атрибутами. Тобто щось таке, що зближує з місцем, де свої, але відволікає від жалю (як приклад), щось така емоція як при згадці про доктора Стренджлава.